Коли має починатися робота батьків над душею дитини?

Про це пише Олександр Єльчанінов: "Чому такі важливі враження дитинства? Чому так важливо сповнити серце і розум дитини світлом і добром ще з раннього дитинства? У дитинстві — сила довіри, простота, м'якість, здатність співчувати, сила уяви, відсутність жорстокості. Потім, коли людина скам'яніє, зачерствіє душа, сприйняте в дитинстві може знову очистити, врятувати людину.

Дитина йде у цей світ зі здатністю пізнавати його емоційно. Дитина така сприйнятлива до почуттів матері! Дивовижне видовище: немовля, яке вперше принесли до матері (якщо, звичайно, мати щиро хоче його бачити), притискається до тіла матері - і його щастя очевидне для всіх. Але якщо мати не радіє дитині, ми спостерігаємо зовсім іншу картину. Така дитина незадоволена, погано ссе молоко, лякається і, очевидно, нещаслива. Від народження діти надзвичайно чутливі до емоцій. Оскільки їхні знання про світ надто малі, їхнє спілкування зі світом відбувається на відчутті. Це є вирішальним фактом. Перші враження дитини про світ народжуються з її відчуттів.

Дитина постійно ставить запитання до батьків: "Ти мене любиш?". Вона ставить це запитання частіше своєю поведінкою, а не словами. І відповідь на нього має величезне значення у житті дитини.

"Ти мене любиш? " Якщо ми любимо дитину безумовно, вона відчуває, що наша відповідь "так". Якщо ми любимо її із застереженнями, вона не почувається в безпеці і непокоїться. Відповідь, яку ми даємо дитині на це найважливіше запитання "Чи любиш ти мене?", - формує її розуміння життя і є вирішальною. Дитина зазвичай ставить нам це запитання своєю поведінкою, і відповідь ми їй даємо теж своєю поведінкою. Не тільки тим, що ми говоримо, а й тим, що робимо. Своєю поведінкою дитина підказує нам, що їй необхідно: чи їй недостатньо любові, дисципліни, схвалення або розуміння. Своєю поведінкою ми задовольняємо ці потреби. Ми можемо це зробити тільки тоді, якщо наші взаємини формуються на безумовній любові.

Почуття любові до дитини в нашому серці може бути досить сильним. Але цього недостатньо. Чи бачить дитина з нашої поведінки, що ми її любимо? Любов до дитини ми розкриваємо через свої дії, те, що ми

говоримо і що робимо. Але те, що ми робимо, означає більше. На дитину набагато більше враження справляють наші дії, ніж слова.

У кожної дитини є емоційні потреби, і дужо багато залежить від того, чи задоволені її потреби. По-перше, від цього залежить, як почувається дитина: задоволена чи розсерджена тощо. По-друге, це впливає на її поведінку: слухняна вона чи ні, грайлива чи похмура тощо.

Нині багато дітей не відчувають до себе щирої любові з боку родини. Та, мабуть, не буває батьків, які б не любили свою дитину.

Тест для батьків «Мій метод виховання»

Батьки відповідають на запитання: «Чи здатні Ви?»

Варіанти відповідей:

Можу і завжди так дію — 3 бали.

Можу, але не завжди так дію — 2 бали.

Не можу — 1 бал.

1. У будь-яку мить облишити всі свої справи заради спіл­кування з дитиною?
2. Попросити поради у дитини, незважаючи на її вік?
3. Зізнатися дитині у власній помилці?
   1. Вибачитися перед дитиною у випадку, якщо були не праві?
   2. Опанувати себе і зберегти самовладання, навіть якщо вчинок дитини вивів Вас із себе?
   3. Поставити себе на місце дитини?
      1. Повірити хоча б на хвилинку, що Ви добра фея чи пре­красний принц?
      2. Розповісти   дитині   повчальний   випадок   з дитинства, який охарактеризує вас не з кращого боку?

9. Утримуватися від прізвиськ і висловів, які можуть об­разити дитину?

1. Пообіцяти дитині виконати її бажання за умови гарної поведінки?
2. Домовитися з дитиною про один день, в який вона може робити все, що їй заманеться, і Ви не заважатимете?
3. Не прореагувати, якщо Ваша дитина вдарила, штовх­нула чи незаслужено скривдила іншу дитину?
4. Не зважати на сльози, примхи, прохання, якщо знаєте, що це забаганка?

Результати тесту:

30—39 балів. Ви дотримуєтесь правильних принципів виховання.

16—29 балів. Ваш метод виховання — палиця та пряник.

Менше 16 балів. У Вас немає педагогічних навичок і ба­жання виховувати дитину.

Тест для батьків «Перевірте себе»

При заповненні тесту треба обводити літеру варіанта відповіді.

1.  Повернувшись додому з роботи, ви хочете почитати га­зети. А Ваш син (дочка) слухає у цей час голосну музи­ку. Ви говорите:

а)  Зараз же вимкни магнітофон!

б)  Вимкни магнітофон! У мене голова розламується. Ти ж бачиш, що я збираюся почитати газету.

в)  Давай домовимося: я буду читати газету приблизно протягом години, а ти вимкнеш музику Потім мо­-
жеш слухати далі.

2.  Ваш син не стригся протягом тривалого часу. Це вас дуже засмучує, і ви кажете:

а)  Зараз же йди до перукарні! Мені вдома клоун непотрібен!

б)  Як тобі не соромно ходити у такому вигляді, адже на тебе вже озираються! Ось тобі гроші на стрижку,
піди зараз же підстрижись.

в) Синові Ви нічого не кажете про його зачіску. Замість цього час від часу у його присутності, розмовляючи з дружиною (чоловіком), згадуєте про те, що мода на довге волосся минула.

3.  Ви просите доньку (сина) терміново сходити у якійсь важливій справі. Вона (він) відмовляється. Ви здогаду­єтеся, що дитина спішить на зустріч з друзями, і гово­рите:

а)  Мене не стосуються твої справи. Зараз же відправ­ляйся і зроби те, про що я тебе прошу!

б)  Ти все ж-таки повинен (повинна) це зробити. Треба ж і мені допомогти.

в)  Ви намагаєтесь вибрати компромісне рішення: про­понуєте різноманітні варіанти, такі, щоб була зроб­лена справа до чи після зустрічі з друзями.

4.  Батько застає сина з цигаркою (батько палить) і каже:

а)  Так ти палиш? У цьому віці? Зараз же покинь сига­рету.

б)  Якщо палити у твоєму віці, що ж буде потім?

в)  Дуже погано чиниш, що звикаєш до тютюну. Якщо я в молодості зробив таку помилку та звик до палін­ня, це зовсім не означає, що й ти маєш палити.

5.  Дочка прохає купити їй дорогі туфлі. У вас немає на це грошей. Ви говорите:

а)  У такому віці дорогі туфлі? Ще чого захотіла!

б)  Ти завжди просиш дорогі речі. А звідки я візьму гро­ші? Походи поки що у старих туфлях.

в)  У мене немає грошей. Ось коли отримаю премію —поговоримо.

6.  Син (дочка) має вимити посуд, але замість цього дивить­ ся телевізор і ви говорите:

а)  Зараз же вимий посуд!

б)  Мати хвора, а ти навіть посуд не вимиєш! Може, я маю це робити?!

в)  Не забудь після закінчення своєї передачі вимити по­ суд. Це неприємно, але нічого не вдієш, це необхідно
зробити!

Результати тесту:

Якщо більшість обраних відповідей із серії а), батьки занадто категоричні. Друзями таких батьків, напевне, діти не назвуть.

Якщо більшість обраних відповідей типу б), батьки не надто послідовні у своєму ставленні до дітей, але взагалі часто виступають у ролі порадника.

Якщо більшість відповідей вибрано у рубриці в), то бать­ки вимагають від своїх дітей дуже небагато.

Найкращий результат, якщо обрані відповіді типу б) та в). Це означає, що батьки не лише намагаються зберегти свій авторитет перед дітьми, але і їхню дружбу.

Поради шкільного практичного психолога

Психологічна готовність до школи - це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Компоненти психологічної готовності:

Ø  мотиваційний;

Ø  інтелектуальний;

Ø    вольовий;

Ø  емоційний;

Ø  особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:

♦        обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

♦        рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв'язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам'ятовуванням.

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів.

Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам'ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

Особистісний момент готовності передбачає кілька показників:

v  Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

v  Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насамперед від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактивним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

v  Навички спілкування:

• сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями,
• розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

v  Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами
поведінки.

Отже, готовність дитини до школи, її майбутній успіх тісно пов'язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктних ситуаціях.

Психологи встановили, що серед "важких" підлітків 48,7% у 7-річному віці не хотіли йти до школи, 25,3% байдуже ставилися до навчання у школі, а у 20,2% було зафіксоване бажання вчитися, але їх приваблювала зовнішня, формальна сторона.